Украина – метрополия новой империи.


Олександр Качний: «Якщо Україна претендує на статус регіонального лідера у Східній Європі, нам потрібно посилювати свої позиції, адже є конкуренти, які дихають нам у спину»

Україна і Грузія практично одночасно стали на шлях реформ. В результаті мирних революцій нова влада отримала «карт-бланш» на запровадження нових підходів у всіх галузях. Нещодавно з офіційного Тбілісі повернулася делегація представників органів місцевого самоврядування Київщини. Про своє бачення «грузинських метаморфоз» та про те, яким чином дві країни долають цей шлях перетворень,розповів голова Київської обласної ради, голова Асоціації органів місцевого самоврядування Київської області Олександр Качний.

Олександре Сталіноленовичу, “революція троянд” у Тбілісі відбулася приблизно за рік до “помаранчевої революції” у Києві. Тобто фактично країни починали у схожих умовах, але уже за півдистанції отримали зовсім різні результати. За рахунок чого грузинам вдалося досягти успіху?

Я вивів для себе наступну формулу успішного економічного зростання і соціальної стабільності кожної сучасної держави. Це три кити, які є головним фундаментом країни. Перший – ліквідація масової корупції. Другий – це розбудова інфраструктури країни. І третій – це потужна команда, молоді ефективні менеджери, які здатні протягнути усі ці перетворення скрізь опір системи. При цьому ці три кити мають буди жорстко пов’язані ланцюгом економічної та політичної відповідальності. Грузини досягли певного успіху у цих трьох напрямках, є цікаві підходи. Але це специфічний досвід: приклад Грузії можна розглядати як універсальний рецепт реформ тільки в тому часі та в тій країні, де вони відбувались. Наприклад, наразі через масові звільнення у країні 22% безробітних. До речі, за 6 років їм вдалося пройти далеко вперед.

Почнемо з найбільш наболілого. Побутує думка, що корупція на теренах пострадянських країн – це невід’ємна частина менталітету людей. Грузія спростувала це твердження?

Частково так. Насправді ж є два різновиди корупції: побутова і глобальна, умовно кажучи, більше 100 000 доларів. Остання існує в тій чи іншій мірі в усіх країнах світу. Боротьба з нею є вкрай проблематичною, тому що її, зазвичай, не видно. Побутова ж, масова корупція, – зовсім інша справа. В Європі такої проблеми не існує, а от у нас 99% людей кожен день є заручниками дрібного хабарництва. Хочеш народити – треба окремо «мотивувати» акушерку; виграти в тендері – тендерну комісію; захистити свої інтереси в суді – треба «підбадьорити» суддю. Це вірус, який з’їдає будь-яке економічне зростання. Кожна держава вибудовує свою власну систему захисту. У Грузії ключову роль відіграють два фактори: підсилення відчуття страху та зменшення спокуси.

Як саме працює ця модель?

По-перше, мінімальний строк за хабар – 5 років. Дали міліціонеру за порушення правил дорожнього руху 10 доларів – 5 років. Дали чиновнику за якусь послугу 20 доларів – 5 років. Починали реформатори із своїх друзів – показово, – і сьогодні ледь не кожен грузин може розповісти по 2-3 приклади, коли ці жорсткі правила застосовувалися до когось із його знайомих. Інстинкт самозбереження починає діяти. По-друге, максимально спрощена комунікація громадянина із владою. Контакти з чиновниками зведені до абсолютного мінімуму. Інновація, яку запровадили у Грузії – Будинки юстиції. Там діє система на кшталт нашого “єдиного вікна”, але з більшим розмахом. В одному місці ви можете отримати довідку з БТІ, виписати закордонний паспорт, переоформити земельну ділянку або будинок, – скористатися будь-якою послугою, яку пропонує держава. Всі необхідні сервіси – банк, фото та нотаріуси, архів теж знаходяться тут, тож людині не потрібно витрачати час на біганину.

Ви перевіряли, як це працює особисто? Адже «єдині вікна» є й у нас.

Особисто відвідав такий Будинок юстиції. Все дуже просто. Заходиш у спеціально спроектоване приміщення, абсолютно відкрите, без таємничих кабінетів чи містичних віконець. Там тебе зустрічають три дівчини. Кажеш їм, яка послуга тобі потрібна, і вони допомагають зорієнтуватися у секторах. За просуванням черги спостерігаєш на електронних табло. Усі питання мають вирішуватися протягом 7-15 хвилин. Якщо десь людину затримують довше, туди підходить головний менеджер. Якщо він зробив працівнику більше трьох зауважень – того просто змінюють. Такі підходи неможливо порівняти з форматом українського “єдиного вікна”, яке було відкрите для підприємців у 2005 році. В цілому, на рік грузинські підприємці витрачають усього близько 2% робочого часу на усі адміністративні процедури. Щоб відкрити бізнес в Україні, потрібен майже місяць, у Грузії, як розповідають наші колеги, – 3 години.

Оскільки Ви торкнулися теми бізнесу, яким чином вдалося полегшити життя підприємцям? Адже сьогодні Грузія займає одне з перших місць у світовому рейтингу серед країн найбільш відкритих для ведення бізнесу.

Дійсно, за рейтингом Doing Business 2011 Грузія на 12 місці, тоді як Україна на 145-у, із 183-х можливих. Поруч із нами Сирія та Гамбія. У чому секрет успіху? По-перше, взявши на озброєння принцип “немає чиновника – немає проблеми”, були ліквідовані санстанція та пожежна інспекція. По-друге, для того, щоб бізнес вийшов із тіні, йому запропонували платити менше. Приміром, податок на прибуток у Грузії найменший в Європі – 15%. НДС – 18%. Податок на заробітну плату – 20%. Для порівняння: в Україні роботодавці сплачують за своїх працівників 46% разом із соціальними фондами. По-третє, знову ж таки, – автоматизована процедура для отримання будь-яких дозволів. Наприклад, для того, щоб побудувати житловий будинок в Тбілісі, вам не потрібно приїжджати в мерію і шукати “підходи” до місцевих чиновників – усю процедуру можна пройти в електронному режимі. Відправляєте заявку, отримуєте інформацію, які лоти є, скільки вони коштують і далі, сидячи у себе в офісі, берете учать в аукціоні. Узгодити план з архітектором також можна електронкою.

Якщо порівнювати умови ведення бізнесу в Україні та Грузії, що ми встигли зробити за цей час?

До 2010 року ситуація практично лишалася незмінною. Реформи пробуксовували через перманентні політичні конфлікти всередині влади, потрібні законопроекти не знаходили підтримки у сесійній залі ВР через відсутність більшості. Важко щось пригадати, окрім створеного у 2005 році “єдиного вікна”. Але за останні півтора роки ми зробили значний крок уперед. Уряд скасував більше 20 типів різних ліцензій, скоротили список товарів, які підлягають обов’язковій сертифікації. З 2010 року почав діяти декларативний принцип отримання дозволів: підприємець повідомляє держорганам про наявність необхідної матеріально-технічної бази і починає працювати. Таким чином сьогодні можна отримати більше 60% дозволів. Впевнений, ці кроки будуть оцінені у наступному дослідженні Doing Business 2012.

Як щодо другого «кита» – розбудови інфраструктури? Хто більше інвестує в будівництво: держава чи приватні структури?

Держава, але намагаються залучати і міжнародних інвесторів. Сьогодні країна перебуває у стані «капітального ремонту», був розроблений спеціальний стратегічний план відбудови. На кожне місто з населенням у 8-10 тисяч жителів виділяють по 10-15 мільйонів доларів. Що роблять за ці гроші? Є чіткий архітектурний проект кожної вулиці, парку, будинку. Є терміни, у які має бути завершена реконструкція. І є робота. Що цікаво, ремонтують і приватні будинки, якщо вони знаходяться «на фасаді» міста. Тобто для того, щоб капіталізувати місто інвестують і у приватний сектор. Як мені розповів заступник міністра регіонального розвитку Мамука Вацадзе, інвестиції з держбюджету доповнює спеціально створений позабюджетний Фонд регіонального розвитку, у який входять як представники влади, так іпредставники громадських організацій. Таким чином намагаються залучати міжнародних донорів. Доречі, фіксована умова кожного тендеру – націнка на матеріали та послуги не більше 7%. Далі працює конкуренція. У підприємця тут немає гострої потреби у надприбутках, адже йому не треба нікому нічого додатково сплачувати.

Як інвестори та держава планують повертати ці кошти?

Безперечно, тут винаходити колесо не потрібно. За декілька місяців перед тим, як здати місто, мери затверджують план туристичних заходів. От ми, наприклад, були в маленькому місті Телава, де щойно закінчилися ремонтні роботи. Мер розповів, що одразу у них починається міжнародне змагання на повітряних кулях, потім – винна сієста, потім – міжнародний студентський форум і так далі.

Останній «кит» – ефективні менеджери в держуправлінні та місцевому самоврядуванні. Чи знайшли Ви у Грузії якийсь універсальний рецепт, яким чином залучати професіоналів нової формації?

Є різні тактичні кроки. Приміром, найвідоміша грузинська реформа – це реформа МВС, коли звільнили буквально усіх працівників ДАІ. На їх місце прийшли молоді люди, які до того пройшли спеціальну підготовку. Окрім професійного виконання ключових обов’язків працівниками міліції, реформатори враховували і психологічний фактор – комунікабельність та готовність допомагати вирішувати проблеми людей, які виникають на дорогах. Сьогодні патрульно-постова служба в Грузії – головний помічник туристів. Звичайно, для України, де працює замість грузинських 30 000 тисяч близько 300 000 тисяч міліціонерів, перейняти цей досвід навряд чи буде доцільним. Я не прихильник масових звільнень, як я вже казав, навіть у маленькій Грузії дуже високий рівень безробіття, а це впливає на загальний рівень якості життя. Але, так чи інакше, сьогодні для країни надзвичайного гостро стоїть проблема кадрового оновлення, залучення нових прогресивних людей з інноваційними ідеями та нестандартними підходами. Один із варіантів вирішення проблеми – застосування мажоритарної виборчої системи, коли кожен регіон зможе обрати свого представника. Наступнийкрок – реформа місцевого самоврядування, коли обласні та районні ради, обрані громадою, зможуть впливати на кадрову політику та економічний розвиток регіону.

До речі, яким чином у Грузії працюють органи місцевого самоврядування? Які повноваження мають депутати на місцях та наскільки вони незалежні від центру?

З цього приводу спілкувалися із головою міської ради Тбілісі Заалом Самадашвілі. Законодавча ініціатива і господарські функції знаходяться в руках регіональних і місцевих рад. Наприклад, є місцева рада, її голова подає кандидатуру мера. Тобто мер – це менеджер, з яким укладають контракт і який повністю підзвітний раді, обраній громадою. Губернатори призначаються з центру, але виконують виключно функцію контролю. Доречі, сільсіких рад немає взагалі, їх представники є у районних радах.

Олександре Сталіноленовичу, який Ви бачите потенціал співпраці між Україною і Грузією, можливо, Київщина особливо зацікавлена в певних проектах?

Одразу скажу, що приймали нас дуже тепло. Грузини пам’ятають підтримку українців у складні часи. Більше того, у Тбілісі сподіваються, що ми відкриємо для них ширші євроінтеграційні перспективи, адже Україна знаходиться за крок до підписання Угоди про Асоціацію. Щодо проектів, то найближча спільна ініціатива – створення торгового дому Грузії в Україні. Бізнесмени, яких цікавить грузинський напрямок, могли б стати учасниками цього проекту. Наприклад, нам можуть бути цікаві такі напрямки: чай, виноробство, будівництво. Для грузинів в Україні цікаве, перш за все, наше сільське господарство. Торговий дім створюється тільки на загальнодержавному рівні, але Київщина як столичний регіон буде сприяти встановленню бізнес-контактів.

Як Україна, так і Грузія знаходяться в одному регіоні, обидві країни входять до Програми Східного партнерства ЄС, тобто в певному сенсі ми і конкуруємо, наприклад, за інвестиції?

Звичайно. Простий приклад, обидві країни мають вихід до Чорного моря, а значить, через нас проходять міжнародні вантажні потоки. У Тбілісі провели тендер на касацію своїх портів. Перемогу отримали найбільш потужні світові компанії. Будують нові термінали, повністю змінюють портове обладнання. Як результат – більше 30% південних українських вантажних потоків перейшли в грузинські порти. Тому, звичайно, якщо Україна претендує на статус регіонального лідера у Східній Європі, нам потрібно посилювати свої позиції, адже є конкуренти, які дихають нам у спину. Проте, ми володіємо значно більшим потенціалом. Реформи, яким дав старт Президент, його розкриють і конвертують у покращення рівня життя кожної окремої людини.

http://kor.gov.ua/node/1749

Коментарі закриті.