Ну і хто ж тут ополячений?

Навіть прості пташки-папуги твердо знають і завжди вам повторять, що підступний австрійський генштаб взяв рускій язик, ополячив його і вийшла з того українська мова.

А коли це було? A kiedy to by?o? А когда ето било?

Оп-па, а чому це польський варіант якось більше схожий на російський? Слово “кєди” явно ближче до російського “когда”, ніж до українського “коли”, “то” теж більше схоже на “ето”, ніж на “це”, про “било” й говорити нічого.

Може це випадково-одинично? Тоді що це:

Людина — чловєк — чєловєк.

Батько — ойцєц — отєц.

Сестри — сьостри — сьостри.

Ніс — нос — нос.

Вухо — ухо — ухо.

Стегно — бьодро — бєдро.

Їсти — єсць — єсть.

Пити — піць — піть.

Чути — слишець — слишать.

Петро — Пьотр — Пьотр.

Павло — Павєл — Павєл.

В кожному рядку послідовно український, польський та російський варіанти. І це ж вам не якась там свіжонадумана “електрифікація”, ці слова говорили і 1000 років тому, слова ці для людини дуже близькі й повсякденні.

Ну звичайно, не заперечую, неважко знайти і протилежні приклади, де буде більше схоже на українську, корені слів — то така справа, можуть запозичуватись туди й сюди. Але факт, що коли запозичувались, то й “туди” себто в російську. Бо навіть дуже тугий московський тілігєнт навряд чи наважиться твердити, що то поляки у російській слово “бедро” позичили.

Ну а коли взяти фонетику, що буде? А буде те, що і польська, і російська мають звичку зм’якшувати приголосні перед “Е”. Це не що-небудь, це дуже характерна, дуже помітна манера вимови. В той час, як для української така вимова різко-різко менше характерна — тільки деякі приголосні, тільки в деяких випадках, зовсім рідко. А так — практично завжди приголосні перед “Е” вимовляються твердо.

Як тепер пам’ятаю свої відчуття, коли мені дитям уперше довелось у школі вимовляти російські слова з цим їхнім зм’якшенням… Ну, звуки типу “Н, Л, Д, Т, С, З” далися без проблем. А от те, що так можна вимовляти і М, Ш, П, а особливо В і Ф — здалося мені чимось неймовірним і давалося ціною великої натуги й силування язика в роті. Я, власне, й тепер ті В і Ф не здатний без натуги озвучити-пом’якшити, така то для мене неприродність.

Отож після такої муки й таких зусиль мені у свій час було вельми цікаво взнати, що поляки так само мЄкають, вЄкають і фЄкають, як і росіяни. От тобі й маєш, кого ж тоді ополячили?

Чи згадаємо відомий усім російскоязичним тілігєнтам звук “Г” У російській це звук проривний, відповідник латиничного “G-g”. У польській — теж. А в українській, як тим же тілігєнтам відомо, дещо зовсім інше. Тут це відповідник латиничного “H-h”. Коли вже бути зовсім точним, то у польській такий звук теж є, але в багато разів рідше, ніж G-g. Отже й тут польська й російська ближчі.

Та цим не кінчається, є ще один, просто таки конфузний пунктик. Коли хто чув про групи слов’янських мов, то чув він і про поділ оних на західнослов’янські, південнослов’янські та східнослов’янські. До останніх глибокі “теоретики”, як відомо, відносять українську, білоруську й російську. Ну а в ознаках поділу на групи на першому місці стоїть що? На першому стоїть так зване повноголосся. Тобто там, де у західнослов’янських мовах є сполучення звуків ро, ло, ра, ла, ре, ле, ру, лу, у східнослов’янських має бути оро, оло, ере, еле і т.д.

Наприклад: грод – город, глова або глава — голова. Голова… Головний… Повноголосний, Ну а польською що? Глувни. Правильно — неповноголосний. Ну а російською ж як? Оп-па — главний! Теж неповноголосний! І хіба ж це тільки з головою так? Повно й інших неповноголосних! Хоч би й саме слово “голос”, яке в українській тільки голосне, а в російській “гласноє”. Теж неповноголосне. То яка ж ти східнослов’янська, коли ти теж неповноголосних повна? Як і польська?

Так кого ж тут ополячили? Може той австрійський генштаб трохи той — адресою помилявся? Не тих ополячував, кого треба?

Розбиратися треба з тими австріяками! Доповідну записку треба їм написати, щоб вияснили, хто нахалтурив і дисциплінарне стягнення — це раз, а також веліли підрихтувати — це два.

А то неакуратненько ж виходить, вилазить тепер який небудь російскоязичний тілігєнт, починає нас повчати, що “українскій язик — ета апалячєнний рускій” і — оп-па! – ну куди ж це годиться! — якраз його язик більше схожий на польскі єнзик!

Теж, до речі, слова більше схожі — язик і єнзик, а українською ж — мова.

http://politiko.ua/blogpost76444

 

Коментарі закриті.